Присоединиться

«Борітеся – поборите?..»

«Борітеся – поборите!» - Писав поет давно… Пронизаны пророчеством слова у Кобзаря. Гіркої правди у рядках для нас зійшло зерно, Хотя который лист уже слетел с календаря.

«Борітеся – поборите!» - Мов відчував Тарас, Войною этой подлой был уничтожен мир. «Кобзар» сьогодні – не вірші – живий іконостас, Как жаль, что не читает строк лишь самодур-кумир.

«Згадайте, братія моя», що з вами ми брати, Но кто войну кровавую разжечь посмел? Скажи! Ми, українці, прагнемо війну перемогти, В стремленье этом искреннем ты, брат, нас поддержи.

«У нашім раї на землі» всім вистачить добра, Нельзя построить счастье на черной саже лжи. Невже Росія буде в минулому сестра? И нам война расставит лишь вражьи рубежи?

Настане, вірю, долі час – розквітне «Чорний шлях», И два народа дружба навек объединит. Від боротьби загояться всі руки в мозолях, Лишь каменные слезы проронит нам гранит...

За тих дітей, по суті… За тих синів країни, За всех героев павших, что не пришли с войны. За те, що в серці мами тепер одні руїни, За то, что парни стали виновны без вины.

Кому невинні жертви оці були потрібні? Кто Украину делит? Чей ненасытный глаз? У матерів у сорок вже скроні біло-срібні… Их дети погибали за каждого из нас.

«Народ замучений мовчить»… Ні! Бореться народ! И вопреки неволе он фениксом восстал. Ні, не заради слави, пошани, нагород – Он борется, чтоб мирный рассвет для нас настал.

Щоб мирним було небо… «Що ТИ несеш в країну»? Конечно, это подвиг – страну любить свою. І небо, і пшеницю, і мову солов’їну, И на своей земле быть как будто бы в раю.

Не схилиться від вітру Вкраїна, мов тополя, Ее пленить не смогут ни бури, ни снегА. Бо за полон сильніша надія, віра, воля, Моя страна свободна и вовсе не слуга!

«Мій краю, ти прекрасний, розкішний і багатий!» Тебя пытались часто, как птицу, приручать. Та ти злітав у небо, незламний і крилатий, На флаге сине-желтом свободы есть печать.

Нехай тікає ворог «Меж скалами, мов злодій», Держава – неделима! Она твоя! Моя! Відлуння подарує нам безліч ще мелодій, Расправит гордо плечи и крымская земля!..

І «Заповіт» Шевченка живе тут по сьогодні, Без Кобзаря двум странам прожить уже нельзя. То ж, браття-росіяни, ви теж зі мною згодні? Что ближе мы друг другу, чем верные друзья?

Лани широкополі є на Вкраїні милій, Лишь их суровой власти не в силе укротить… Уклін земний і щирий матусі посивілій, «И слезы капали, как дождь» - их нечем прекратить.

«Борітеся – поборите!» - Писав поет давно… «А слуги… бог им судия… что выгнали меня». Гріхи братів прощати всі одній душі дано, Меня прощали много раз, и всех прощаю я.

«За що ж боролись ми..?» - скажу: за правду і життя, За то, чтоб детям не познать кровавый вкус войны. За те, що у братів одне на двох серцебиття, В России и у нас растут любимые сыны…

«Де ти стояв? За що стояв?» - питання марні ці, Увы, не скажут матерям мужья из двух держав: Найголовніша на війні вся справа – в гаманці, И у кого он толще – тот… Всегда бывает прав…

f9d4f52bbbe0f38f58c0e0165720e5b7_pnQBnKxxCMQ.jpg