Присоединиться

До 170-річчя написання «Заповіту» Т.Г. Шевченка…


«Єднаймося, брати мої!.. Молю, благаю вас…» Невже ми так байдужі до рідної землі? Невже до наших душ живих не увійшов Тарас? Невже ще не набридло тремтіти у пітьмі?...

Нам вчителька казала: «Історію вивчайте, Щоб, як Кобзар Великий, зробити вірний крок. Любов до України з повітрям удихайте…» Всі мрії про свободу – невичерпний струмок…

Усі вірші Шевченка до волі закликають, Співучим гімном лине поета «Заповіт». Дніпра неначе хвилі – слова могутність мають, Любов до України – відома на весь світ.

За чесність, за майбутнє, щоб скинули кайдани, Патріотизмом щирим пронизані рядки… Кобзар Великий вірив, що згинуть всі тирани, Він націю козацьку прославив навіки.

Тарас – духовний батько, передчував, неначе, І наше сьогодення тоді ще описав. Від болю за Вкраїну Дніпром могучим плаче… Наш час тепер за волю боротися настав.

Багато не потрібно – любити Україну, Стежками йти Шевченка, продовжуючи шлях. Історію цінити і мову солов’їну, Бо ми, народ незламний, як вітер у полях.

Бо «Заповіт» Шевченка – його остання воля, Сто сімдесят вже років дзвенить, мов спів, для нас. Оновлена держава – така лиш наша доля, Такої тільки зичив всім серцем нам Тарас.

«Не буде супостата», «взреве Дніпро ревучий», Ми скинемо кайдани – національний гніт. До боротьби той заклик здійснимо ми жагучий, Патріотичний з нами поета «Заповіт».

Взяли до рук ми зброю!.. За нами – перемога! Щасливий день настане – бо вірив в це Тарас. Біжить поміж рядками до нас його дорога, Жива душа поета із нами повсякчас.

Безсмертний спів над краєм лунає «Заповіту», Вкраїну захищає, неначе оберіг… Не стали на коліна, ми не злякались гніту, Тарас нам об’єднатись віршами допоміг.

Останній свій притулок обрав поет охоче, Син неньки-України – над ним небесна твердь. В Дніпровім сивім плесі душа його шепоче: «Любіть, як я Вкраїну, і обмине вас смерть…»

«Єднаймося, брати мої!.. Молю, благаю вас…» Ні!.. Не байдужі з вами до рідної землі! До наших душ, іще живих, ввійшов живий Тарас, І боротьби вогонь не згас – засяяв у пітьмі…

  • «Заповіт» («Як умру то поховайте») — Тараса Шевченка, написаний 25 грудня 1845 року в Переяславі.
e42af5713fd6b037282cb0e83bc69b3f_bgKTFTyksn4.jpg