Присоединиться
      • Злетить душа Тараса до Бога помолитись…

«Бог любить тебе, Україно!» - Ці гасла бачу я у місті на Дніпрі. Злились ми удвох воєдино Від сходу сонця і до крайньої зорі…»


Комусь здалося, людство навіки-вік заснуло? Воно, немов маленькі ягнята за селом? Ні! Кобзаря пророцтво всю душу огорнуло, Я до землі Тарасу вклоняюся чолом.

Читаючи Шевченка – живу я патріотом, В його рядках-молитвах говорить Бог до нас. Мене він окриляє таким душевним зльотом, Його вірші для мене – живий іконостас.

І пише він до Бога, що диву я даюся, Любов до України так передати зміг! Я разом із Тарасом сьогодні помолюся, Щоб дух народу вільний війну цю переміг.

Свою найпершу книжку – граматику церковну – На навчанні у дяка опанував Тарас. У Псалтирі вбачав він дорогу ту духовну, Якою крізь століття пройшов в серця до нас.

Не раз до переспівів псалмів Тарас вдавався, І втілив свої думки в Давидові Псалми. Від болю за Вкраїну, неначе грім, здригався, І щиро так молився, щоб вивів Бог із тьми.

До Господа молитва – неначе пісня лине, Поема «Неофіти», «Причинна» і «Кавказ» – Тут безліч раз звертання до Господа єдине: Щоб, наче рай небесний, розквітнув край для нас.

Причину зла у світі хотів Тарас збагнути, Із роздумів дорогу пройшов він не одну. У тих молитвах щирих міг Бога відторгнути, Перекладав на нього за людство всю вину.

Носив у серці Бога, та інколи докору Висловлював у небо так болісно без слів. Печально зводив очі, бувало що, угору, Здавалося, «на той світ, до бога» він летів.

Цим докоряє Богу, висловлює невіру, За всю його байдужість, за соціальне зло. Що Бог махнув рукою на Україну сіру, Яку тяжким стражданням, мов снігом замело…

Замислююся з сумом, читаючи ці вірші: Чи любить Україну таки насправді Бог? Настане мир у світі чи йдуть часи ще гірші? Коли ж розвіє вітер АТО кривавий смог?

А скільки в «Заповіті» нескореності, волі? З під-явора водою рядки його течуть. Я бачу степ у вірші, лани широкополі, А оклик про кайдани мене вогнем печуть!

Безсмертного Тараса душа блукає досі, Бо не поніс Дніпро ще ворожу в море кров. А значить – ще кружляє поет в земнім хао́сі, До Господа в молитві не віднайшов промов.

Це значить, що «до цього він ще не знає Бога», Бо волю злою кров’ю не окропили ми. Тому й Шевченка душу цькує печаль-тривога, Вона нас омиває скорботними слізьми…

Аж раптом – я у пеклі, мені тоді здалося: По-справжньому стріляють і сліз багато так! У хлопців зовсім юних як сніг стає волосся, Дим очі виїдає, неначе аміак.

Навколо я дивлюся – полум'яніють шини, І сніг лежав не білий – палав від крові теж. Я відчуваю в серці занози від шипшини, Здається, через подих – живеш чи не живеш?

Зітхала смерть у спини на чорному майдані, Проте, було тут фото, що світло пролило, А ще слова на ньому – могутні, нездоланні, Крізь дим і кров я бачу… Тарасове чоло.

Дивилися так мудро на всіх Тараса очі, Його рішучий погляд сильніший кулі був. Боротись закликали слова оті пророчі, «Вам Бог допомагає!» - Господь нас не забув.

Пройшли «червоні зони» разом з Тарасом гідно, Не стали на коліна під вогняним дощем. Багато тут «двохсотих» злетіло ввись безслідно, Ще більше у «трьохсотих» вселився в ду́ші щем.

Вважаю, вишиванка мене лиш врятувала, Від кулі і від смерті цей оберіг вберіг… І раптом мене мама моя поцілувала, Примарний і кривавий у сні лишився сніг.

Мене цей сон жахливий, скажу, навчив багато, Любити Україну так, як Кобзар любив. Навчив не заміняти свій рідний край на злато, В молитву за Вкраїну мене Тарас сповив.

В минулому багатство, в історії – молитва, І в золоті буває душа, немов жебрак. То ж виграною буде із «Заповітом» битва, Бо сам Тарас Шевченко заповідав нам так.

В розмові з Богом, вірю, удасться все змінити, Давайте за державу помолимося ми! Зуміємо в молитві АТО це зупинити, Щоб більше не читати за мертвими псалми!

Я вірю, що над нами є всемогутня сила, Свята і милосердна у Господа рука. Вона, як вишиванка, в житті дарує крила, І з вірою у Бога прожити спонука.

Ми зможемо, я вірю, в молитві пробудитись, В словах молитви, вірю, здолаємо всю тінь. Злетить душа Тараса до Бога помолитись! Допоможи нам, Боже, молю тебе. Амінь…

9a51298fc99184504e800aa0abf8891a_gAZyQsxfKY4.jpg